та не з каменя і з поза найчорнїйших хмар часами на хвильку заблисне сонце. Перед самим сьв. Николаєм було 27 кожухів гарно та міцно ушитих.
Ярмарок дописав Кудличови добре, бо задля острої зими кушнїрі порозпродували всї кожухи, які тілько мали. Розпродав і Михайло, вторгував красний гріш та ладив ся щось занести за вівцї Сорочковському. Однак у самий храм стара Кудличиха на ярмарку перестудила ся, поклала ся у постіль та застогнала. Старому від разу не подобала ся слабість старої: якесь дивне чувство обняло серце, а чорнї думки, наче влїзливі мухи плентались по голові та залягали душу. Пішов за бабою, привів старого жида-цирулика, поставили баньки, скинули вроки, але старій не полекшало; — до тижня умерла.
Гроші, які Кудлич ладив для Сорочковського за вівцї, розлїзли ся на похорон, бо покійну всї в містї знали і поважали. На недалеке кладовище відпровадили покійну Кудличиху всї цехи, а домовину несли на своїх плечах найповажнїйші у містї цехмістри та міщани. Належало ся проте дати не аби яке почесне; а гріш круглий, котить ся з рук до рук, аж розкотить ся так, що і не стямиш ся.
Невесело проте минула Кудличови зима; старий не міг забути своєї покійної жени, хотяй синова, як могла, догоджувала старому. Михайло з кождим днем все більше подавав ся, навіть схуд, охляв, а довга з ґранатового сукня капота, яка через пять поколїнь переходила з батька на сина, телїпала ся тепер на
