Батько говорив це щиро і з любовю, та я був глухий на його добрі слова. Правда — я кілька днів цікавився справами батька, пересиджував у склепі, помагав батькови в його праці і бачив, як він радів, наче відмолод. Та це тревало коротко. Мої думки знову почали літати по далеких просторах; мені було тісно в рідній хаті. Я виходив часто з дому і цілими днями тай ночами ходив полями й лісами, уявляючи собі, що ось я вже десь далеко за морем, — подорожую і наражуюся на численні небезпеки, які мене нерозумного так заєдно манили.
Так прожив я ще в дома один рік, а родичі завжди поглядали на мене з дивним жалем і острахом, наче прочували, що небаром втратять і третього сина.
Раз осінню пішов я до міста Гель, що лежить над морем і має пристань. Як нераз, так і тепер,
