Цю сторінку схвалено
станув я у пристані і з тугою глядів на ті кораблі, що відпливали на широке море і гинули мені з очей. — Коли я отак попливу в далекий край? — думав я собі і мені приходило до плачу.
Нечайно хтось ударив мене по плечах і весело запитав:
— »Що тобі, Робінзоне, що ти такий сумний? Манить тебе море?«
Я оглянувся, а це був мій товариш, син купця і властителя корабля з Гель. Він часто вже їздив зі своїм батьком по морі і нераз росказував мені про всі приємности морської подорожі.
— »Манить мене, Джоне![1] — відповів я, —
- ↑ Джон — це Іван.
