берега, я нечайно зайшов мавра з заду і, схопивши його за ноги, перекинув у море. Він упав у воду та зараз-же виринув і став плисти просто до лодки. Тоді я змірився до нього з рушниці і закликав: »Приятелю! Ти прекрасно вмієш плавати, то певно допливеш до берега, бо море спокійне. Та коли плистимеш до нашого човна, я застрілю тебе, бо рішився за все в світі втікти з неволі!«
Мавр обернувся і поплив до берега і певно дістався туди щасливо, бо плавав, як качка.
Тоді я з хлопцем, якого не потребував боятися, поплив на захід і на захід. Плив цілу ніч і цілий день, все оглядаючись, чи не йде за нами погоня. Кілька разів ми причалювали до берега, щоби набрати солодкої води. І не стрічав нас ні дикий звір, ні чоловік. Я хотів було залишити малого Ксурі на березі, але він не хотів вертати до своїх, і просив моне, взяти його зі собою в світ. Так плили ми щось десять день здовж побережа Африки зі сходу на захід, а потім з півночі на полудне, бо я гадав знайти десь на полудни анґлійський корабель. Анґлійського ми не знайшли, але за це, одного ранку, як уже минулися наші харчі і ми боялися згинути з голоду, побачив Ксурі далеко на обрію чорну точку. Я почав стріляти і кричати і плисти з усіх сил у той бік. Це був корабель, як показалося, портуґальський. Нас прийняли на поклад і нашу лодку взяли з нами. Надія, вернути до Анґлії, пропала, бо цей корабель їхав до Бразилії, але я всеж таки радів, що нас виратували від смерти, яка певно ждала нас від бурі або від голоду на морі.
