Капітан-портуґалець був добрий чоловік. Він купив у мене лодку за добрі гроші, приняв Ксурі на службу на кораблі, а мене запізнав у Бразилії з кількома плянтаторами цукрової тростини. За одержані від нього гроші, я набув досить просторий кусень ґрунту і з одним спільником почав на добре господарити. В мене вступила нова надія, що чей-же дороблюся малого майна, а тоді поверну до Анґлії. Та захланність і непосидючість недала мені здійснити моїх добрих думок.
Чотири роки прожив я в Бразилії і таки добре розбогатів. Та вдоволений я не був і сам собі дивувався, що витримую такий час на одному місці. Вже тягло, мене щось далі і я прочував, що недовго мені побувати в Бразилії. І так сталося.
Я часто говорив свойому спільникови тай другим властителям плянтацій[1], що в Африці мож легко забогатіти, бо там можна виміняти всякі дрібні металеві й скляні вироби за золотий пісок, слоневу кість, а навіть за чорних невільників. Це дуже зацікавило жадних зиску плянтаторів, головно ходило їм про муринів-невільників, щоби працювали на плянтаціях, бо годі було дістати робітника. Так раз прийшли до мене плянтатори і заявили:
- ↑ Плянтація = великі городи, де управляють тютюн, цукрову тростину, каву і т. п. Властитель плянтації = плянтатор.
