Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо. 1930.djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— »Земля! Земля!«

Ми вискочили з кают на поклад, — та в тій хвилині почули, що наш корабель вдарив сильно об щось тверде і станув на місці. Морські буруни били в нього з такою силою, що ми вже не надіялися ратунку. Одинокої надії додавала нам ще недалека земля, але ми не знали, чи це остров, чи суходіл, чи там добрі люде, чи людоїди. Та вкінці годі було далі ждати, бо корабель перевертався і йшов під воду. Ми посідали в ратункове човно — нас одинайцять — і пустилися плисти в сторону берега, готові на все найстрашніше. Ми плили по грізних бурунах і що хвиля заглядала нам смерть у вічі. Човно перехилялося то в один, то в другий бік, а ми тільки шептали молитви і трималися судорожно країв судна. Не було надії на ратунок. Бо хоч би ми й доплили були до берега, то шаліючий вихор був би вдарив нами об скелю і розніс нас і човно на кусні. Та ми й недоплили. Ще було далеко до берега, як раптом наднеслася проти нас висока грізна филя, мов гора, і одним ударом перевернула човно, а ми всі пірнули в воду. Навіть перехреститися не було часу.

Я добрий пливак, але ніяк не міг був виринути з води і вже почав дуситися. Та раптом мною сіпнуло і викинуло, як дощинку, на верх. Я віддихнув двічі і в тій секунді залило мене знову. Так кидало мною кілька разів. Могутні филі бавилися мною, як мячиком. Нарешті прийшов ще один вал і шпурнув мною так, що я вдарився грудьми об щось тверде і був би певно зімлів з болю, але зимна филя облила мою голову. Я судорожно вче-