— »О, Боже! Чи ти вратував мене одного, хотячи мені дати змогу поправитися й повернути ще колись до моїх батьків, чи, щоби мене покарати за мої провини ще гіршими карами? Нехай діється Твоя воля! Дякую Тобі за все!«
Я пригадав собі ще раз той перестрах, в якому заніміли мої товариші, і їхню страшну смерть, — якої я один оминув, і неописана втіха опанувала моє серце. Я скакав, танцював, бігав, кричав, забуваючи про всяку небезпеку і не думаючи про те, що зараз може жде мене тут страшніша мука й смерть, як нагла загибіль на човні.
Та по хвилі я почав розглядатися по околиці, довкруги себе, і моя радість поволі остигала. Перемочений до нитки, голоден, ослаблений, стояв я серед незнаного мені світа, незнаючи, куди я дістався і що мені грозить. Я попав у розпуку і став бігати, як божевільний, рвучи волосся на голові і бючи себе кулаками в груди. Аж як доглянув недалеко жерело води і напився та вгасив свою страшну спрагу, я трохи успокоївся і передусім подумав, де би заснути. Не маючи відваги лягати на землі, я виліз на якесь кріслате дерево, що росло недалеко берега, і примостившись на його галуззю — заснув твердим сном.
Вже був ясний день, коли я пробудився. Спершу не міг усвідомити собі, де я. Та побачив-
