мені. Я тужив за иншою стравою. Про теплу я не міг і мріяти, бо не мав огню, але мені здавалося, що наколиб попав мені в руки кусень мяса, то я зїв би його сирим, як великий присмак. Та звідки взяти мяса? Правда — на острові було повно диких голубів, папуг і других птиць, що пролітали надімною, тай дичина мусіла бути, бо її сліди стрічав я вже другої днини. Але чим їх дістати?
Ідучи десятого ранку над море, я роздумував оттак над своїм положенням і майже весь час дивився собі під ноги. І несподівано вже недалеко берега побачив я подовгуватий камінь, з діркою по середині! Як сотворений мені замість сокири! Зараз витесав я малий держак, забив у отвір каменя і мав уже топір. Тепер уже мож би пробувати полювати на звіра. Як на те — раптом щось зашелестіло в кущах і стрілою понеслося в глиб острова. Я пустився бігти туди, та звір пропав у густім лісі, що починався недалеко. Знеохочений першою невдачею і втомлений бігом, я положився в тіни дерева, недалеко потічка, що журчав у моїх ніг. Задивившися в синє вічно погідне небо, я задрімав. Збудив мене якийсь шелест з боку. Я рушився, нишком піднявся й доглянув, як до потока йшло кілька лям, звіряток зовсім подібних до наших овець, тільки з невеликим горбом на хребті. Я підповз до потока і сховався за дерево над самою водою. І коли перше звіря почало пити, я нечайним ударом камяного топора приглушив його. Ударена ляма впала, а другі розбіглися. Я дорізав її ножем і став здирати з неї шкіру. Та передовсім врізав собі шматок мяса і вхопив його зубами. Та за хвилю знудило воно мене
