поміг мені дуже. Ним міг я витяти досить грубий кусень галузи з якогось твердого дерева, заострив її на кінці й зробив собі в той спосіб малу лопатку. На другий день ранком, шукаючи устриць на снідання, знайшов я якусь широку мушлю, що добре надавалася на рискаль. Та тільки не було чим привязати її до держака. Але і в тому поміг мені припадок. Вертаючи знад моря до печери, в якій вже переночував одну ніч на сухій траві, я зачепив об щось ногою і впав як довгий. Схопившися, я побачив, що мої ноги заптуталися в якусь довгу, вужевату рослину, яку годі мені було розірвати на двоє. Не думаючи довго, я острою мушлею втяв її довгий кусень і поніс до печери. Цим природним шнурком прикріпив я мушлю до держака і мав добрий рискаль. За кілька днів я пересадив кілька рядів деревець так густо, що крізь них не міг би пройти звір, ні чоловік. Тоді взявся я поглиблювати печеру. Обережно копав я землю і виносив її на широких листках якоїсь ростини, з роду лопухів. Прокопаний простір підпирав я й забезпечував підпорами, які повирізував при помочі свойого ножика й мушлі. По пяти днях я викопав на стільки глибокий коридор, що чувся на разі безпечним і рішився на цей раз закінчити цю роботу й оглянутися краще по острові.
Вже два тижні жив я самими устрицями[1] та ще й суницями, які находив на своїй звичайній стежці з печери до моря. Устриці вже проїлися
- ↑ Устриці = це рід малих животин, які живуть в морю, заховані в мушлевих скарупках і є дуже добрі до їди.
