лекшим, як досі? І то в хвилину перед тим, як вони всі мали пропасти невідклично на дні океану! Заходила ніч. Я зробив собі над берегом моря шатро, до якого позносив усі придбані з корабля скарби.
На другий день я кинувся носити свої скарби до печери. Передусім узяв обі рушниці з кулями і порохом. Маючи їх, я міг себе вважати справді необмеженим володарем цего острова.
Я поносив усі цінні речі з корабля до печери, яку передше поправив по землетрусі і ще трохи поглибив. А коли вже все було в безпечнім місці, я узброївся в рушницю і довгий кухонний ніж, взяв великий кошик на плечі і вибрався з псом на оглядини острова. Правда, — хоча й при зброї, але я йшов обережно і тихо, бо все ще побоювався, що на острові є хижі звірі, або людоїди. Якби їх товпа нагло найшла на мене, то не помогла би мені й моя зброя. Так я ходив по острові цілий день і не побачив ні сліду людини, ні хижого звіра не бачив. Зпід кущів втікали часом тільки дикі лями, заяці, чи дикі крілі, або пурхнула папуга, чи дикий голуб.
Проходивши так цілий день, я вспокоївся і почувся на цім острові таки зовсім безпечним. До того ще прилучалася велика втіха, бо я відкрив
