це мені вдалося. Я засіяв збіжа; перших жнив я обережно вилущив зерно з кількох колосків і зараз посіяв їх у приготовану землю, яку вкрив старанно від шкідників. По других жнивах, які прийшли уже за чотири місяці, засіяв я зерном більший загін, — а по двох роках я змолотив стільки зерна, що вже міг засіяти з пів морґа землі — а з решти спекти собі хліб. Хто може описати мою втіху, коли я змолов сухе зерно на жорнах, зроблених з видовбаного пня; куди вложив два гладкі, пласкі камені і обертав верхний здоровою ломакою. Опісля спік собі першу паляницю! Перший свіжий хліб від сімох років, бо вже сім літ був я тоді на цім острові! І хоча ще довго потім жив я на цім відлюддю, то вже мені хліба не забракло; я засіяв такі лани, які давали стільки збіжа, що було би подостатком і для десятьох людей.
Отак сходив мені час на праці; я не лінувався працювати, бо в праці знаходив розраду у своїй самітности. Плив рік за роком, а я чимраз більше старівся і чимраз більше погоджувався з долею. Я дякував Богови і за це, що мав, бо чи не могло бути гірше? Мавже я подостатком їсти і пити. А крім того мав і живу тварину, що любила мене і пестилася біля мене. У слотливі дні сидів я в печері, чистив зброю, направляв знаряддя, ладив собі одежу, читав Святе Письмо, — або сідав біля свого немайстерного стола і розмовляв зі своїми товаришами: з псом, папугою і двома котами. Пес уже постарівся і трохи приглух, але не відступав мене ні на крок, папуга не вступалася мені з плечий, а коти заглядали мені в вічі, як діти.
В погідні дні виходив я досвіта-холодком по
