привітами, поклонами і вихилясами оказувати мені свою вдячність і своє віддання. Я добре поглянув йому у вічі і моє серце сказало мені, що ця дика людина стане мені найкращим приятелем і помічником.
Ми переночували першу ніч у цій другій печері, а ранком завів я свойого дикунця в печеру-твердиню. Він не міг вийти з дива, оглядаючи всяке моє майно, а повний страх чув перед рушницею, до якої спершу щось говорив, наче молився і просив, щоби його не вбивала. Досить сміху мав я з того, як він перестрашився папуги, що закричала: »Робінзоне«! Тай котів моїх боявся, яких розмножилося стільки, що я мусів уже багато їх убивати.
Я взявся виховувати його, як дитину. Це мені дало досить роботи на цілих три роки, але ці роки уважаю за найщасливіші в своїм життю. Передовсім почав я вчити його по анґлійськи. Я дав йому зрозуміти, що він має йти до мене, як закличу: »Пятасю«!, — бо так назвав його тому, що вратував його в пятницю. Потім навчився він говорити: »так« і »ні«, а далі повторяв за мною всякі слова, так, що за рік умів досить добре по анґлійськи. Якаж це була мені роскіш, коли я по стільки роках почув біля себе людську бесіду!
