племенами ішли разом. Недавно вони програли битву, а двох еспанців і старого батька Пятася взяли противники в полон та привезли сюди, щоби їх зїсти. На острові диких є ще з трийцять білих, бо з корабля вратувалося сімнайцять, а там застали вже з двайцять. Є між ними й кілька анґлійців, а решта еспанці. З цих три вже поженилися з дівчатами диких.
Чуючи це, я подумав собі, що мушу зійтися з тими людьми. Але нині не було вже часу на нараду. Ми з Пятясем взяли на ноші вратованих до нашої печери, де вони зараз заснули твердим сном. А я ще довго не спав, роздумуючи над своїм пляном. Тай Пятась не спав, але сидів цілу ніч біля свого батька — щасливий та радий.
Мій плян був такий: Я якимось чином дам знати білим людям, які живуть між дикими, що я запрошую їх на свій остров. Вони прибудуть сюди і тоді вже разом будемо тут проживати і вижидати Божої помочі. Гадаю, що й мені було би веселіще, мати на острові громаду білих людей, тай їм було би краще проживати на самостійному острові і не боятися ніяких прочих дикунів. А мій остров був настільки богатий, що міг виживити і тисячі. Зараз таки ранком я зясував свій плян вратованому еспанцеви і старому батькови Пятася,
