Тепер я зрозумів радість Пятася, який вже розвязав батька і, взявши його на руки, виніс на беріг. Зараз побіг, приніс у горнятку свіжої води і дав старому. Той пив жадібно і видимо приходив до сил. Тоді я пригадав собі нещасного білого. Та Пятась відгадав мої думки і зараз підкріпив водою і другого вратованого, що лежав біля гармати. Потім дав їм по кілька помаранч і вони підкріпилися на стільки, що могли сісти і росказати нам про свою пригоду.
Росказував еспанець, бо він умів трохи по анґлійськи, отже розумів його я і Пятась. Він був моряком на тім кораблі, що розбився перед пів роком і з якого ми мали гармату. Їх кільканацять уратовалося на лодках і приплило до берегів народу Пятася. Дикі приняли їх гостинно і вони зжилися як браття, так, що й на війну з другими
