руками. Тай інакше ладу не було би в громаді, як не було би послуху тобі, бо ти тут найстарший.
Я виготовив документ. Його підписав еспанець і сховав у себе, бо мав його дати до підпису всім білим, що схотять прийти на мій остров. Батько Пятася сказав, що він попливе разом з еспанцем, бо сам він не потрапить на їх остров тай можуть його самого зловити дикі. Він попращався з Пятасем і всів у лодку, якою мав кермувати. Ми наготовили їм обом на дорогу харчів, дали одну рушницю і трохи пороху та куль і поблагословивши, виправили їх у дорогу. Довго стояли ми з Пятасем на березі і дивилися за ними, аж доки не зникли в далечині.
Вертаючи поволі до печери, роздумував я собі, яке то пічнеться життя на острові, як прибуде сюди ціла громада. Я плянував побудувати церков, вибрати суд, що судив би всякі суперечки, які звичайно трапляються між людьми, тай завести школу для неграмотних і для дітей, коли трапляться. З тими думками я ляг спати, не прочуваючи, що нова несподівана подія змінить одним махом усе моє дотеперішнє життя.
Пятась вибігав що ранку над море і цілими годинами вдивлявся в далечінь, чи не їдуть човни з нашими людьми, а передусім, чи не вертає його старий батько. Він дуже боявся, щоби нашим двом подорожникам не сталося по дорозі яке лихо. І я також своїм добутим, та заосмотреним у вітрило, човном виїздив нераз на море, виглядаючи повороту моїх послів. Та дні минали за днями, а човни не показувалися. Пятась ходив щораз
