Цю сторінку схвалено
сумніший і хоча я потішав його, як міг, він не міг розвеселитися. Мабуть прочував, бідолашний, що вже не побачить свого батька.
Одного дня ранком, коли я ще лежав у печері, Пятась прибіг задиханий знад моря і радісно закликав:
— Пане! Пане! Вони пливуть! Вставай!
Я схопився, як опарений, і вхопивши в руки далековид, вибіг на скелю. Не можу описати і ніяке перо не описало би мойого захоплення й моєї радости, коли я глянув на море і побачив — великий корабель! Серце почало мені битися так, що груди розпирало новими надіями, Цеж було очевидне, що то не лодка з еспанцями, які мали
