Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/101

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 102 —

випалив я їх як слїд і забрав ся варити росіл з козляти. Налив води, посолив добре і приставив до огню; та на жаль глина перетїкала, і ось цїла моя робота пішла на марне. Либонь не висохли добре — подумав я — і вставив горшки у друге в печ ще на якийсь часок.

Коли виняв, побачив з зачудованєм, що горнець, в котрім була вода, набрав поливи з виї. Яким дивом стало ся се? Роздумуючи, прийшов я наконець до висновку, що оно мабуть від соли. Для проби розпустив я пригорщу соли в воді, полив тим розчином неполиваний горнець зверхи і зі середини і всунув опять в огонь. Успіх був чудовий. Глечик покрив ся гладкою поливою і не перетїкав вже тепер зовсїм. Таким чином придбав я собі справжнього знаня гончарського. — Милий Боже! подумав, глядячи на свої вироби — коли-б так був я в Европі і мав усї причандали, чого-б то не з’умів я сам собі зладити. А то, ледащо, прогайнував тільки часу за-молоду і не навчив ся нїчого путнього!

Варити обід було вже нинї за пізно, відложив я се до завтра. В кипучу посолену воду кинув мясо, а місто ярин та коріня насипав для приправи вилущених зерен кукурудзи.

Щоби піднести торжество сего першого вареного обіду, застелив я великий камінь листєм кокоса, поставив на нїм глиняну мищинку, яку вчера зробив, поклав поруч вилки вистругані з дерева, ніж і ложку, зроблену з мушлї, застромленої на патичок. По один бік розлупаний кокос, по другий ананас творили закуску. Так зладивши усе, відмовив я молитву і взяв ся їсти.

Та ледви проковтнув дві-три ложки страви, нестерпний біль здавив серце і затягнув у горлї. Ах! закликав я зі слезами — коби так який товариш був при менї, найнужденнїйший жебрак, з котрим дїлити би менї отсей пир. Хочби яке зьвіря домашнє: пес чи кіт почували для мене вдяку і розважили мою самоту! І згадав я, як бувало дома спорив я з товаришами за найменьшу дрібницю. — Як жалко стало тепер за минувшість. Коли-б змога повернути у ті давні часи, як привітним і сердешним став би я для кождого, як цїнити умів би товаришів!

Серед таких споминів споживав я одинокий свій обід. Та росіл не був таким, як я собі єго заздалегідь уявляв. Скус мав воднистий і млавий. Зате варені зерна кукурудзи смакували краше