Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/163

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 164 —

нув — либонь не вмів плавати — два другі кинули ся й собі в залив.

Мій сон здїйснив ся. Провидїнє давало менї наглядно нагоду ратувати нещасного. Не надумуючи ся, збіг я з горбка, а станувши між збігцем а єго гонителями, завізвав першого щоби здержав ся. Та сей налякав ся мене не меньше, як і своїх ворогів. Даю єму знак, щоби був супокійний, а сам завертаю проти тамтих двох і в сю мить сторощую одному з них голову кольбою рушницї. Стріляти бояв ся, щоби гуком не принадити цілої громади. Товариш убитого станув спершу на вид трупа мов вкопаний, але коли узрів мене за деревом, прицїлив ся з луку. Нїм одначе встиг пустити стрілу, випалив я до него з рушницї і поклав на місци трупом.

Вистріл, огонь і дим несказаним острахом проняли втїкаючого, — знать було, що й від мене рад би утечи. Призвав я єго знов до себе — поступив ся вперед і станув, а дрожав як лист — бояв ся певно, що і я спутаю єго, убю і з’їм. Тодї зірвав я зелену вітку і став привітливо до него махати. Се єго підбадьорило, наближав ся спроволя, припадаючи що кілька кроків навколїшки, а коли вже підійшов зовсїм близько, схопив мою ногу і поставив собі єї на голові, бурмотячи непонятні для мене слова. Я підняв єго з землї і старав ся хлопця осьмілити.

Та ось Караіб, приголомшений іно ударом рушницї, став підводити ся і жменями трави запихати свої закервавлені рани. На сей вид жадоба пімсти зажевріла в очех визволеного. Складаючи руки, вказав на припнену при моїм боцї шаблюку. Діставши єї, митю поскочив до ворога і одним махом зняв ему голову з плеча так вправно, немов-то найлїпший европейский кат. Відтак повернув до мене і зложив голову вбитого у моїх стіп.

Не міг тільки вийти з дива, як се я з такої далечі вбив другого Караіба. Знаками просив мене о дозвіл оглянути трупа. Коли наближав ся до мерця, став перевертати єго на всї боки. Відтак осмотрів рану в груди, з котрої не много крови сплило, бо уся зляла ся внутр серця. Наконець забрав лук і стріли Караіба і повернув до мене. Я приказав єму іти за собою, але сей син природи був більше обережний чим я — радив вперед погребсти трупів, бо прочі дикі, натрапивши на тїла товаришів, можуть за