Вже іно сорок кроків розмежує воюючих, за часочок допадуть Караіби Европейцїв, а тодї вже нїчо сих послїдних не вратує. Та ось Еткінс з Іспанцем запалюють фальконети, прочі відповідають громами з мушкетів.
Страшний гук, відбитий сторично об стїни скель, спиняє атаки диких — в трівозї і неладї розсипують ся на всї боки. Даремно вожд з червоним пером намагає ся їх одушевити; проняті забобоном, що се бачать перед собою духів володїючих перунами, тїкають мерщій з побоєвища.
Опівднї не стало і слїду по них. В годину опісля вийшов Дон Хуан ратувати ранних. Сїмнайцять диких знесено до шопи і осмотрено їм раки — лекше ранні утїкли з товаришами, а 31 вбитих лягло на побоєвищи. Оставало ще 150 Караібів до побореня.
По короткій нарадї порішили Іспанцї заперти ся в замку, бо немислимим було удержати ся на давнім становищи тим більше, що і з них вже двох було ранених. Побоювали ся також, що при другім атаку дикі освоєні з огнистим оружем стануть ще завзятїйше напирати, а хочби й половина з них пала трупом, то і остала решта доволї сильна, щоби вирізати знесилених боротьбою Европейцїв.
Дон Хуан турбував ся ще й тим, щоби дикі не всїли у човна і не привели собі на підмогу нової більшої сили. Еткінс хоч терплячий на тїлї, не втратив однак сили духа. Почувши побоюваня Дон Хуан, а відтягнув батька Пятницї на сторону і довго з ним щось балакав. Під вечер щез старий Караіб з замку.
Решта днини проминула супокійно. Дикі по такім важкім пораженю не посьміли зачіпати ворога. Европейцї схоронили ся за вали замку, з котрого стрільниць визирали пащеки трох фальконетів і кільканайцять рушниць. Цїлу ніч зміняла ся сторожа — чотирох по черзї пантрувало замку, поки другі спочивали по денних трудах.
О півночи кервава луна загоріла на обрію небес. Дон Хуан метнув ся на вартівню і з зачудованєм побачив човна диких в поломіни. Цїла залога замку приглядала ся пожежі, що кервавим блеском сповила тихі прозори океану. З далека чутні були заводи диких, як побивали ся за своїми суднами.
В годину опісля прибув отець Пятницї, котрому то за пора-
