ли ся з внї на скелю, понад печерою — а зіскочивши в низ до загороди, не мали вже як вийти. Мур був стрімкий, майже прямовисний, і лїзти по нїм в гору не було легко. З голоду втратили зьвірята сили а ураз і полохливість.
Та тепер друге мене бентежило. Голод став на добре доскулювати. Виповз я якось з печери, а заперши вхід каменем, щоби кози не повтїкали, завернув в гущавину. Росли там пізанґи, але в мене не було сил драпати ся на дерево. Покинув про них і думати і потяг ся над море по устриці. На щастє подибав ще на дорозя гніздо черепах, котрих яйця поживили мене і скріпили.
Відтак присїв я на горбку і взяв ся роздумувати усе те, що менї за час недуги приключило ся. Мої сонні привиди були вправдї тільки сном чи грою уяви, але чи не були они заразом осторогою Господа, котрий призивав мене до себе?
Як проводив я доси житє?
Коли у перше висказав я батькови мою охоту до плавби, сказав він менї сї незабутні слова:
— Хто не слухає родичів, такому Бог не благословить, і марно прийде ся єму погибати!
І те віщованє родича звершило ся на менї достоту. Не зважав я на твої остороги, отче, і божа рука спочила важко на менї. При вас, мої найдорожші, жив би я в щастю і добрі, веселячи вашу старість — а так ось сколотив вам спокій послїдних днїв втрутив у безодню грижі. Бог ще надто ласкаво карає мене за мої провини.
— А я, чи хочби раз подумав про Тебе, всемогучий Творче, говорив я дальше сам до себе — чи подякував хоч за одно добро, чи відсьвяткував хоч оден день Тобі присьвячений? А Ти прецїнь сотворив той шмат землї, де найшов я захист, ті жерела, що кріплять мої сили, ті овочі, що не дають менї з голоду погибнути. Ти післав до моєї загороди отсї кози, котрі будуть мене годувати. Ти подав потапаючому помічну руку, в Ярмес здержав шаблюки розбишак над моєю головою, визволив з неволї Маврів і спровадив щасливо на портуґальский корабель. Мене одного з двайцяти товаришів хоронив Ти і при житю зберіг, а я заслїплений не бачив всего того і місто подяки нераз богохульством зневажав сьвяте Твоє імя. Чим менї за мої провини Тебе переблагати, як свій гріх: відпокутовати?
О Пане! Мізерна я людина і не в силї нїчого Тобі дати, бо
