Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Він тільки намітив мене, — далі провадив. Гордон, скінчивши лайку і цим відвівши свою душу.

— Чи намічали ви, Тейлоре, коли-небудь скотину?

— Так, сер, не раз я робив це в себе у божій країні.

— Ото-то-ж. Те ж саме сталося й зі мною. Куля подрапала мені трошки потилицю. Вона мене таки добре приголомшила, я аж без пам'яти лежав, але глибоко не поранила. — Ґордон обернувся до Яна.

— Вставайте, Яне. — Тепер же я вас добре відчухраю, хіба-що попросите вибачення в мене. А ви, хлопці, відійдіть у бік.

— Я на це не погоджуюсь! Не хочу я просити вибачення, ви тільки мене звільніть, тоді побачите! — відповів нерозкаяний Ян. Біс, що сидів у його душі, ще не був переможений.

— Спочатку я відчухраю вас, Ґордоне, а потім усіх вас по-одинці, ви, бісові сини!