з-під купи тіл людських виглядала то рука, то нога Янова, і тоді Лавсон негайно схоплював їх і міцно в'язав мотузками. Ян драпався, лаявся, стогнав, але, нарешті, його таки перемогли, поперев'язувавши його раз коло разу мотузками. Потім його потягли на те місце, де лежали на снігу невблагані ножиці. Біль пристосував петлю так, щоб гудз як раз прийшовся під ліве вішалникове вухо.
Містер Тейлор та Лавсон підійшли до шибениці й схопили за мотузки, чекаючи на сигнал. Біль, не кваплючись, милувався своєю роботою, оцінюючи її, мов справжній мистець.
— Herr Gott! Дивіться! — почувся раптом жахливий Янів голос; усі зупинились.
Шатро, що звалилося було на землю, піднялося тепер у повітря, і в присмерку здавалось, що якийсь привид махає руками з-під нього. Шатро наближалося до них, хитаючись, неначе п'яний. Через хвилину з-під шатра виліз Джон Ґордон.
— Якого ви біса! — Але голос йому раптом урвався, коли він побачив перед собою оту гидку картину.
— Стійте, я не вмер! — гукнув він, підходячи до них з гнівним обличчям.
— Дозвольте мені, Містере Гордоне, вас привітати, що ви врятувались від смерти, — промовив містер Тейлор. — Це просто якась випадковість, що вас не спіткала смерть.
— А ну вас до бісового батька з вашими привітаннями! Я міг там здохнути і згнити, а ви навіть і вухом не повели, щоб мені допомогти. Ой ви… — І тут Ґордон почав страшенно лаятись, виригаючи цілий водоспад англійських фраз, коротеньких, крутих, переважно збудованих із додаткових речень та прикметників.
