країни і став ніжним атеняном, позбавленим будь-якої мужности.
Він згорбившись, присунувся до вогню і став крутити цигарку. — О, я ні на що не скаржусь, охоче проковтну свої ліки, охоче, але ж мені соромно самого себе. Я переміг оцих паршивеньких тридцять миль і так зморився, наче мене хто побив, — знемігся, як той червономордий дегенерат, що за-ради прогулки пройшов миль із п'ять до сільскої застави.
— Ф — фу! Мене аж нудить. Чи нема в кого сірничків?
— Не хвилюйтесь, юначе, — промовив патріярхальним тоном Бетліс, подавши йому з вогню головешку. — Ви трошки засумували з-за треніровки. Безглузде страждання. Хіба-ж я не пам'ятаю, як мені вперше доводилось бути в дорозі. Увесь задеревенів. Бували такі часи, що хвилин з десять треба було промивати рот від льоду й підводитись на ноги, — так усе боліло, усе ламало, а суглоби аж тріщали й підскакували, людину могли-би вбити. Корчі? Та ж мене так брало корчем, що з самого полудня морочилися зі мною, поки, бувало, випростають. Ви-ж переносите значно легче, аніж хто-небудь инший. Через рік ви зовсім переможете нас старців. Ви щасливі, що в організмі вашому немає того жирового шару, що багатьох дочасно відрядив на лоно Авраамове.
— Ви кажете, жирового шару!
— Так, ото ж я й кажу про жир. Нема гірше, як гладкому бути в дорозі. Гладка людина в мандрівці швидше підупадає на сили.
— Оце диво, а я й ніколи не чув про це.
— Ніколи не чули про це? Ну, то й знайте, що це правдивий, всім відомий факт, з яким нічого не вдієш. Більша вага людського
