трохи зайвого струменту. Якщо мало, то додам ще унцій шість — сім золота і зайву рушницю з набоями. Чи погоджуєтесь ви на це?
Зигмунд, Верц та Гоз відійшли в бік порадитись. Потім Зигмунд від імени всіх промовив так:
— Гічкок, ми поділимось чесно з вами. Усього ви одержите четверту частину, ні більше, ні менше; це ви можете взяти з собою або залишити. Але що до собак, то вони нам потрібні так, як і вам, а тому ви заберете тільки своїх четверо. Якщо вам непотрібна частина вашого приладдя та струменту, то це вже ваша справа. Хочете — беріть, а не хочете — залишіть тут.
— Буква закону! — глузливо всміхнувся Гічкок. — Ну, що-ж, так і буде, я погоджуюсь. Тільки скоріше. Що скоріше я залишу цей табор і буду як найдалі від цих гадів, то краще для мене.
Поділили все гаразд, без ніяких нарікань. Гічкок, прив'язавши своє мізерне майно до саней, почав запрягати собак. До частини свого приладдя та струменту він навіть не доторкнувся. Проте всеж таки взяв кілька посторонків і кинув на сані. Присутні тільки здвигнули плечима й дивилися йому у слід, аж поки він зник у лісі.
Людина на животі повзала по снігу. Скрізь навкруги височіли шатра індійського табору, з лосиної шкіри пороблені. Десь иноді завиє, або загавкає собака. Один навіть наблизився до людини, що повзала на животі. Але людина враз завмерла. Собака ближче підійшов, понюхав, а тоді ще ближче підійшов, аж носом доторкнувся до невідомого предмету, якого засвітла тут не було.
