Тоді Гічкок, — бо це ж був він, — раптом піднявся і схопив голою рукою пса за шию; собака навіть не пикнув: мертвий, лежав уже під зоряним небом.
Гічкок добрався аж до шатра ватажкового. Довго пролежав там у снігу, прислухаючись до розмови. Йому конче потрібно було взнати те місце, де була Сіпсу. В шатрі стояв галас; видно, що там було багато народу. Довго про щось сперечалися.
Нарешті, почув він голос дівчини і швидко поплазував туди, де вона сиділа. Розгрібши сніг, трохи просунув голову й плечі під шатро. Коли тепле повітря доторкнулось до його лиця, він, вичікуючи, завмер нерухомо. Ноги і майже все тіло ще були по-за шатром. Він не насмілювався підняти голови і нічого не бачив; тільки по запаху міг визначити, що з одного боку лежить шкіра. Щоб упевнитись, він доторкнувся рукою. З другого боку його обличчя доторкнулось до якогось хутрового одягу, що, мабуть, обкутував якусь людину. Це певне Сіпсу, подумав він собі. Йому страшенно хотілося знову почути її голос, і він нютшті зважився.
Чути було, як змагаються вождь із знахурем, а трохи осторонь плакала голодна дитина. Гічкок, обережно підвівши голову, почав злегка торкатися хутра; він прислухався до віддиху. Був то віддих жіночий. Можна наважитись. Ніжно, але міцно притиснув на хутро, і раптом почув, як жінка здригнулася від цього дотику. Він трошки почекав; чиясь рука спустилась униз і доторкнулась до його кучерів. Ще хвилинка, і жіноча рука ніжно повернула йому лице в гору: він заглянув у вічі Сіпсу.
Вона не розгубилася. Немов випадково міняючи позу, обіперлася ліктем об шкіру й
