мав рацію. Але ж нам не рація було втручатися в цю справу і дочасно звідси викидатися.
— Принцип принципом, воно-то гарна річ, але все має свій час і місце. Краще оті принципи залишити вдома, коли їдеш на Аляску. Чи не так?
Верц присунувся ближче до свого товариша, і вони вдвох почали розминати коло вогню свої мокасини.
— Гадаєте, що треба було йому допомогти?
Зигмунд похитав головою. Він не мав часу відповідати: клопотався біля вогню. Треба було доглянути за кавою, що вже починала закипати; та й сало треба було перемішати, щоб не згоріло. Та ще невідступно на думці була йому дівчина з ласкавими очима, що нагадують літні озера, і він стиха наспівував.
Иого товариші всміхалися поміж собою і навіть припинили розмову. Було вже після сьомої, але до світанку ще залишалося години три. Північне сяйво згасло, і табор був оазисом світла серед глибокої темряви. При цьому світлі яскраво вирізнялися три людські постаті. Тиша сприяла Зигмундовому настрою, і він ще голосніше заспівав останнній куплет старої пісні:
Через, рік, як виноград поспіє…
Раптом тишу нічну розірвав частий випал рушничний. Гоз застогнав, зробив зусилля, щоб випростатись і плюхнув на землю. Верц перевернувся на лікоть, голова йому звисла на груди, а з рота потік кривавий струмок. А Зигмундові золотоволосому пісня у горлі урвалася хрипом; скинувши руки, просто упав він поперек багаття.
