Флойд Вандерліп був, треба гадати, дужа людина. Важка праця й мізерна їжа не страхали його, як оповідає про нього історія перших років перебування його в країні. В небезпеці він був як лев; а ті, що були свідками того, як він стримував півтисячннй натовп голодних людей, казали, що світ ще не бачив людини відважнішої.
У нього була лише одна хиба, але й та — наслідок його позитивних якостей, дарма що мала негативний характер. Його здібності були великі, але позбавлені координації. Був він залюбливий, але залишався пасивний, німий протягом тих років, коли живився лосиною й лососиною, шукаючи блискучого золота по холодних горах Ельдорадо.
Але коли він, кінець-кінцем, поставив свої затички на найбагатшій дільниці Клондайку, спрага любовна почала в ньому відживати і цілком опанувала його, коли він зайняв у суспільстві почесне місце одного із королів Бонанци.
Він раптом згадав якусь дівчину у С.-Штатах, і його посіла настирлива думка, що вона його певне чекає, і що жінка — приємне надбання для чоловіка, що мешкає аж за 53° північної широти.
Отож написав він відповідного листа, вклав туди акредитив на суму досить велику, щоб покрити видатки на подорож, посаг та инше і послав на адресу якоїсь Флоссі. Флоссі. Так. Решту можна собі уявити: він збудував гарний будиночок на своїх копальнях, купив другий у Давсоні, та оповістив новину серед приятелів своїх.
От тут і виявилась відсутність координації.
