Але познайомившися с Флойдом Вандерліпом, вона не зважилась мати справу з ним, а поїхала у місто до Фреди. І ось вона — серед білого дня — під'їхала до дверей танцюристки. Вона та її чоловік капітан стояли вище по-над усякі підозріння. Вона хотіла побачитись з цією жінкою, побалакати з нею. А чому б їй цього не зробити?
Отже вона стояла на снігу біля дверей грекині, при морозі 60° і, мабудь, хвилин з п'ять розмовляла з покоївкою. Але її не прийняла Фреда, і вона поверталась до себе на гору із злістю й ненавистю, їй важко було на душі від такої образи.
— Що то за жінка, що відмовилась прийняти мене? — запитувала вона сама себе. Можна було подумати, що вони помінялися ролями, і що вона, м-с Епінґвел якась танцюристка, що її не допустили до жінки капітанової.
В усякому разі, вона знала добре, що якби Фреда завітала до неї на гору, то — незалежно від мети її відвідин — вона прийняла б її ласкаво у своїй господі, і вони сіли би вдвох біля вогню, розмовляючи, як звичайні жінки.
Вона відцуралась усяких умовностей, зневажила себе, але помилилась, бо — очевидно — міські жінкі мали инші погляди. Їй соромно стало, що на очах у всіх її так зневажено, і вона зненавиділа Фреду.
Тимчасом, не можна сказати, щоб Фреда цього заслужила. Річ у тім, що місис Епінґвел з великої ласки своєї прийшла відвідати Фреду, яка втратила своє колишнє становище. Але Фреда, вірна своїм старим традиціям, не могла цього допустити. В душі вона ладна була молитися на таку жінку, для неї не було б більшого щастя, як пустити її до себе в господу й
