посидіти з нею, хоча б годинку посидіти. Але шануючи м-с Епінґвел і шануючи себе, яка не мала ні від кого шани, не могла вона зробити так, як їй хотілося.
Ще не зовсім опам'ятавшись від недавніх відвідин місис Мак-Фі, дружини пасторової, що умовляла, навчала й страхала її вічними муками пекла, вона ніяк не могла собі уявити, що саме спричинилось до останніх відвідин. Вона не почувала за зобою ніякої провини; звичайно, жінка, що чекала біля її дверей, зовсім не дбала про спасіння її душі. Чого ж вона прийшла? Хоч як її мучила цікавість, але вона закувала себе в ту гордість, що властива людям, позбавленим гордости, а сама тремтіла в своій кімнаті, як дівчина від перших пестощів коханця. Якщо м-с Епінґвел страждала, йдучи до себе на гору, то не менше страждала й вона, лежачи на ліжку долілиць, — здеревеніла, з сухими очима, й пересохлими вустами.
М-с Епінґвел дуже добре зналася на людській природі. Вона була універсальна: однаково розуміла і варвара-дикуна, і цивілізовану людину. Вона знаходила де-які первісні, спільні риси у голодного вовкодава й голодної людини; будуючи свої висновки на аналогії, передрікала вона ті чи инші вчинки людські. Для неї жінка залишалася жінкою, одягніть її в пурпур, чи в лахміття. Фреда була тільки жінка. Її б не здивувало, якби танцюристка прийняла її в господі, як це звичайно робиться, або бундючилась і пишалася перед нею. Але така поведінка була для неї несподівана, розчаровувала її. Отже, вона не зрозуміла поглядів Фрединих. І це добре. Значить, на світі існують такі погляди, що їх зрозуміти можна лише шляхом страждання й саможертви. Дуже добре для
