Гей Стокард дивився на цю церемонію з глузливою непохвальністю; вся ця романтика й урочистість ані крихітки не впливали на його душу, що визнавала лише матеріяльні факти.
Червоний Баптист, дивлячись на все це здалека, впізнав знайому поставу, згадав свою дружину, що поділяла з ним ложе під відкритим зоряним небом, на горах і в лісах, згадав і дочку, десь поблизу Гудзонової затоки поховану.
— Забудьте, Баптисте! Я про це й думати не можу! Припустім, що цей чоловік дурень і ні до чого нездатний, але все-ж таки я не можу зріктися його.
Гей Стокард зупинився, намагаючись виявити словами сувору етику своєї души.
— Знаєте, Баптисте, він мені давно вже в'ївся, чимало клопоту завдав. Але-ж, розумієте, він моєї раси, білий і… і… ну, я не міг би купити моє життя коштом його життя хоч, би й був він негр.
— Хай буде так — відповів Червоний Баптист. — Я зробив вам ласку, дав право вибору. Тепер же я прийду з своїми жерцями й вояками, і тоді або я вас уб'ю, чи ви зречетеся свого бога. Видайте мені вашого жерця в моє цілковите розпорядження, і тоді я вас відпущу з миром, инакше тут вам і кінець. Увесь мій нарід ненавидить вас, навіть немовлята наші. Ось дивіться, діти покрали ваші човни.
Він показав на річку. Голі хлопчики посповзали з високого берега, повідв'язували човни й пустили їх за водою. Коли їх винесло по-за рушничний постріл, вони повлізали до човнів й повеслували до берега.
— Віддайте мені жерця того, і вам повер-
