нуться човни. Ну! Відповідайте. Але не кваптеся, обміркуйте гарненько.
Гей Стокард похитав головою. Він скинув очима на жінку з країни Теслін, що тримала його хлопчика біля грудей, і може, завагався б, якби не зустрівся очима з людьми, що стояли перед ним.
— Я не боюсь, — промовив Стерджес Овен, — господь — заступник мій, і я ладен іти в табор невірних. Ще не дуже пізно. Віра рухає гори. Навіть в одинадцяту годину я можу повернути його душу до істиної віри.
— Зваліть на землю та зв'яжіть цього червоного поганця, — хрипко прошепотів Біль. — Хай буде у нас закладником. Коли наскочуть червоношкірі, ми його приколимо.
— Ні! — відповів Стокард. — Я йому дав слово, що він говоритиме з нами безпечно. Тут так, як на війні, а тому, Білю, треба шанувати звичаї війни. Він поводився чесно, остерегав навіть нас, і… і, сто чортів, не можу ж я порушити свого слова.
— Він свого теж не порушить, не турбуйтесь.
— Безперечно, але я не дозволю якомусь метисові буту чеснішим від мене. Чому-б не виконати те, чого він хоче: віддати місіонера, і край.
— Ні, — вагаючися, відказав Біль.
— Що, ніяково?
Біль, злегка почервонівши, припинив розмову.
Червоний Баптист все ж таки чекав остаточного вирішення. Гей Стокард підійшов до його.
— Ось що, Баптисте, я прийшов до вашого села з метою Коюкуком податися далі, за водою. Не мав на думці нічого лихого. Серце моє було чисте. Воно й тепер чисте. Але ось приходить цей жрець, як ви його звете.
