Я не привів його сюди. Чи був би я тут, чи ні, він однаково прийшов би. Але коли вже він тут, я мушу заступитися за нього, бо він з мого народу. І я боронитиму його. Але це не буде дитяча гра. Ваші оселі спустіють, пануватиме в них мертва тиша, ваш нарід, мов після голоду, порідішає. Правда, потерпимо й ми, але твої вояки…
— Але ті, що залишаться живі, матимуть спокій; слова чужого бога і голоси чужих жерців уже не дринчатимуть в їхніх ухах.
Обидва розмовці, знизнувши плечима, відвернулися; метис подався до свого табору.
Стерджес Овен покликав до себе своїх двох людей, і вони вкупі почали молитися. Стокард з Білем почали рубати сокирами сосни, щоб спорудити на захист бруствери. Дитина заснула. Мати, поклавши її на купу хутрів, взялася допомагати в роботі. Отже, з трьох боків табор уже був захищений; прикрий схил позаду виключав можливість нападу з цього боку. Скінчивши готування, двоє людей ще виступили на відкрите місце, щоб розчистити чагарник. Тим часом, з протилежного, ворожого табору вже чути було гамір, гуркотіння бойових барабанів та голоси жерців, що збуджували лютість народу.
— Найгірше те, що вони нападатимуть наскоками, — жалкувався Біль, коли вони вже повертались з сокирами на плечах. — Та ще вони чекатимуть до півночи, коли темно буде стріляти.
— То, може, краще почати зараз?
Біль, замінивши сокиру на рушницю, став націлятись. З-по-між індійців яскраво вирізнялася постать одного із знахурів.
— Готово? — запитав він.
