Жінка слухняно чинила волю свого білого господаря. Для неї обряд не мав ніякісінького значіння. На її думку, вона була одружена з того самого дня, коли вони почали вкупі жити. Сопутники місіонерові були за свідків. Біль квапив місіонера, щоб не барився. Гей Стокард підказував дружині відповіді, і, за браком персня, округлив її палець своїми: великим та указовим.
— Поцілуйте молоду! — гримнув Біль.
Стерджес Овен не насмілився навіть заперечити.
— Тепер охрестіть дитину!
— Та щоб усе було, як слід! — додав Біль.
— Треба бути добре озброєним, ідучи в далеку мандрівку, — пояснив батько, взявши хлопчика з рук його матери. — Мені одного разу довелось застрягти в Каскадах, і я мав усе в свойому мішку, крім соли. Ніколи цього не забуду. Може, жінці з хлопчиком доведеться сьогодні вночі перейти далекий кордон, а тому треба, щоб усе в них було гаразд. Між нами, Білю, це занадто далека путь, але ми ще можемо виграти. Ще позмагаємось.
Філіжанки води було досить, щоб охрестити, і дитину поклали в безпечний куточок барикад. Чоловіки розклали вогонь, і вечеря була готова. Сонце сквапливо сунуло на північ, що раз нижче схиляючись до обрію. В цьому місці небо ставало червоним і кривавим. Тінь довшала, світ згасав, і в темній лісовій глибині життя поволі завмирало. Навіть дике птаство на річці притишувало своє гомінливе стрекотіння і теж немов поснуло. Лише тубільці гучніше знімали галас. Гуркотіли бойові барабани, і заглушливо лунали несамовиті дикунські пісні.
Але тільки-но зайшло сонце, усе замовкло. Північна запала тиша. Стокард став навколюшки
