зневажливо ставляться до теорій і визнають самі лише непохитні факти. Для багатьох із них Карен Сейзер була найістотнішим фактом. Вона бачила речі в цілком иншому освітленні, про що свідчить ота швидкість, з якою чергувалися освідчення і відмови протягом чотирьох тижнів її перебування у Давсоні.
Але зникла вона, і зник факт, — залишилася загадка.
Щоб розвязати її, доля, з ласки своєї, дала одну вказівку. Остання жінчина жертва, Джек Куран, що даремно пропонував їй своє серце і рудокопальню в 500 футів на Бонанці, святкував своє горе, бенькетуючи цілісіньку ніч.
І ось опівночі він зустрінувся з П'єром Фонтеном, провідником вояжерів Карен Сейзер.
Знюхавшися один з одним, вони почали піячити; тоді-ж вони таки зовсім сп'яніли.
— Гей! — гукнув П'єр хрипким голосом: — Навіщо місис Сейзер приїхала сюди? Доведеться вам самим поговорити з нею. Я нічого не знаю. Знаю лише, що вона ввесь час питає за якусь людину… П'єр, — каже вона до мене: — П'єр, ви мусите знайти цю людину; дам вам тисячу доларів, аби тільки знайшли. Ця людина… Ага! Ім'я її — Дейвід Пейн. Так, мусьє, Дейвід Пейн. Вона раз-у-раз повторює це ім'я. Увесь час я всюди шукаю цю людину, це ж диявольська праця… але ніяк не можу знайти цієї проклятої людини, і тисячі доларів не одержав. Сто чортів!..
— Ага! Одного разу прийшли люди із Серкл Сіті, що знали про цю людину… говорили, що він на Берч-Кріку. А мадам… Вона промовила: Bon, дуже зраділа й повеселішала. Тоді звернулась до мене… П'єре, — каже, — запрягайте собак. Незабаром поїдемо. Якщо знайдемо цю людину,
