— Ми говорили про людину, з якою ви рішили одружитись. Що то людина була? Чим зачарувала вона вашу душу? Які чесноти були в неї?
— Правда, він був багатир; знався на справах, на відсотках. Мав розум обмежений, але чудово вмів перетягати гроші з чужої до своєї кишені. А закон лише посміхався на це. А коли закон дозволяв, то й христіянська етика ухваляла. З громадського погляду він був людина не кепська. Але що це була за людина на мій, на ваш погляд, Карен, коли ми були з вами в саду рож?
— Не забувайте, він уже помер!
— Це справи ані крихітки не міняє! Я питаю вас, хто він був? Груба матеріяльна істота, глуха до пісні, сліпа до краси, мертва до всього духовного. Він був жирний від лінощів, з відвислими щоками, і товстий живіт його свідчив про його ненажерливість.
— Але ж він помер. А ми живі тепер… тепер… Хіба ж ви не розумієте? Я була невірною, як ви кажете. Я згрішила. Добре, хай буде так. Чи ж не повинні й ви так само промовляти: — Я згрішив. — Якщо я порушила свої обіцянки, то хіба ж і ви цього не зробили? Де ж ваша любов, що так пишно розцвіла була у садку троянд. Де вона тепер?
— Вона й тепер отут! — гукнув він, палко б'ючи себе в груди кулаком. — Завжди жила тут!
— Я знаю, що ваша любов була велика, що не було більшої на світі, — так говорили ви в саду троянд. І все ж таки тепер вона не досить сильна, коли ви не хочете простити мені, що біля ваших ніг гірко заливаюсь слізьми.
Дейвід Пейн завагався; він хотів щось сказати, але не міг промовити ані слова. Вона
