Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

жінка наважувалась мандрувати на північ сама, щоб перебути там сувору полярну зиму.

— Якби я була чоловіком, то знала б, що мені чинити! — повторила Моллі, блиснувши очима, де відбилася зосереджена настирливість п'яти поколіннів, що народилися в Америці.

Раптом усі замовкли. Томмі засунув у юконську піч деко з сухарями й підкинув трохи дров. В його жилах під смуглявою шкірою розливалася гаряча кров, і коли він нагнувся, шия йому почервоніла.

Дик трьохкутньою, морською голкою пришивав якісь ремінці до її пакунків; його лагідність ані крихітки не порушив вибух жіночого обурення, що ось-ось загрожував потрясти це бите вітрами, стареньке шатро.

— Ну, й що ж було б, коли б ви були чоловіком? — лагідно запитав він. Трьохкутня голка застрягла в сировій шкірі, і він на хвилину припинив свою працю.

— Коли б я була чоловіком, то негайно прив'язала б собі ремінці до спини й подалася б у дорогу. Я-б не чекала в таборі, аж поки замерзне Юкон; в мене-ж бо ще з половину вантажу не перевезено. А ви, ви чоловіки й сидите отут, склавши руки, боячись вітру й дощу. Кажу вам просто: наші янкі зовсім не такі, як ви. Вони-б відразу поїхали до Давсона, хоч би довелось їхати крізь пекельний вогонь. А ви… ви… ах, як би я хотіла бути чоловіком!

— Я дуже радий, моя дорога, що ви не чоловік.

Дик Гемфриз швидко засилив нитку у голку.

Бурливий вітер з силою накинувся на шатро, і мерзлий дощ злісно застукав по полотні. Дим, затриманий вітром, повертався назад дверцятами грубки з уїдливим запахом чатини.

— О боже! Чому жінки не здібні відчути