трошки. — Біб бурхливо кипів на передній комфорці, і він пересунув горщик на холодніше місце. Потім скалкою перегорнув сухарі, щоб визначити їхній стан, і поклав їх на бік, накривши мокрим рушником. Дик, по чоловічому заховавши свою цікавість, мовчки вичікував.
— То була жінка, зовсім неподібна до Моллі. З племени Сивашів.
— Дик кивнув головою.
— Вона була не горда і добра; поділяла з чоловіком і горе, і радість: не відсахалася його в біді. Гребла не гірше за наших човнарів, а голод і напасть терпіла, як Іов. У бурю керувала лодкою й вітрилами, мов справжній моряк. Одного разу ми подались з нею шукати золота, вверх Теслінською дорогою, мимо Озера Несподіванок і Літл-Йеллоу-Гед. Харчові припаси в нас вийшли, і ми вже собак поїдали. Але скоро й собак не стало, і ми почали їсти упряж, мокасини й хутра. Ніколи жадних нарікань, ніякого «підійми мене, неси мене». До нашого від'їзду вона мені лише сказала: «Потурбуйся за харчі», але як оце скоїлось таке лихо, то вона ніколи не докоряла мені словом «я ж тобі казала», а навпаки: — «Нічого, Томмі», — говорила мені, а сама з дня на день так слабшала, що ледве могла підняти лижву, а ноги її були всі в ранах. — Нічого, — казала, — я скоріше ладна була б терпіти голод, аби бути твоєю дружиною, Томмі, аніж що-дня розкішно обідати і бути клуч[1] великого вождя Джорджа. Джордж був вождем чількутів і дуже хотів одружитися з нею.
— То були чудові дні. І сам я був не абиякий хлопець, коли вперше попав на їхній бе-
- ↑ Клуч — жінка.
