щила б. Біда з нею, що вона дуже відважна. Але це її трошки присмирить.
— Так, — погодився Дик. — Вона дуже горда. Але все ж таки добра дівчина. Трохи дурненька, що вигадала собі таку мандрівку, але значно ліпша за ту породу жінок, «підійми мене й понеси мене». Вона з нашої породи, і ми повинні вважати на неї. Адже, жінка вигодовує і виховує чоловіка. Ми ж не здобудемо мужности від таких жінок, що звуть себе жінками лише тому, що носять спідниці. Кішка, а не корова викохує тигра.
— А якщо вони безрозсудливі, то ми що, повинні миритися з цим? Чи ж не так?
— Це ще питання: якщо гострим ножем поріжешся швидше, ніж тупим, то це ще не значить, що ми повинні його затуплювати об залізо.
— Воно цілком правдиво, але коли повстає питання про жінок, то я б скоріше віддав перевагу жінкам з тупим лезом.
— Ну, що ж ви з приводу цього знаєте? — запитав Дик.
— Де-що…
Томмі вийняв пару Молліних панчох і почав сушити їх, розклавши на колінах.
Дик, дивлячись на нього трошки з пересердя, почав і собі витягати з Молліного мішка вогкі речі, щоб трохи просушити їх коло печи.
— А мені здавалось, що ви говорили, ніби то ніколи не були одружені, — сказав він.
— Невже? Та я й не був одружений… ні, що я кажу, — я ж був одружений, та ще й з якою жінкою: здається, в світі не було подібної до неї.
— Що, може зірвалось з якоря? — Дик широко махнув рукою.
— Так, від родів, — додав Томмі, промовчавши
