— Він бере ще й третю, — вклонився вдруге шаман.
— Ось воно що! — І я відвернувся, наче це мене не цікавило.
Але справа повернула в инший бік, через те, що всі почали виспівувати: — Кіллісну! Кіллісну!
— Що за Кіллісну? — запитав я.
— Кіллісну, клуч вождя Джорджа, — гукали всі. — Я підскочив і скинув очима на вождя Джорджа. Він кивнув головою, випнувши груди вперед.
— Вона не буде вашою клуч, — сказав я урочисто, а його лице аж почорніло, і рука намацала ніж.
— Дивіться! — сказав я: прийнявши позу великого знахуря. Стежте за моїм димом!
Я зняв рукавиці, закачав рукави і замахав руками в повітрі.
— Кіллісну! — гукнув я: — Кіллісну! Кіллісну!
Я чарував, і тому вони всі полякались. Дивились на мене, тим то й не примічали відсутности Тиллі.
— Потім я ще тричі гукнув: Кіллісну і, зачекавши трохи, знов тричі. Все це я робив для більшої таємничости, щоби вплинути на їхні нерви. Вождь Джордж ніяк не міг зрозуміти, чого я добивався, і хтів був мені заборонити, але шамани сказали, що треба трошки почекати, щоб побачити, що я робитиму, а тоді перемогти мене словами, чи дією. Та й до того він був марновірна людина і, мабуть, трохи боявся магії білої людини.
— Тоді я знову почав кликати Кіллісну, протяжно й ніжно заводячи по-вовчому, що аж жінки здригнулись, а чоловіки споважнілі.
