Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/80

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Дивіться! — Я стрибиув уперед, показуючи пальцем на гурт скво. Розумієте, легше обманути жінку, ніж чоловіка.

— Дивіться!

Я підняв палець уверх, немов стежачи за льотом пташки: високо, високо, прямо над головою, наче слідкуючи очима, доки вона не зникла в небі.

— Кіллісну! — гукнув я, дивлячись на вождя Джорджа і вказуючи пальцем уверх, і повторив: — Кіллісну!

— Заприсягаюсь тобі, Дик, що обманом я таки добився свого. Принаймні половина з них бачила, як Тиллі зникла в повітрі. Я ручуся, що вони бачили події ще дивніші, коли пили в Джюно моє віскі. Чому-б мені їх не обманути, коли я продавав їм у закоркованих пляшках злих духів? Де-які жінки верещали, люди гуртками про щось шепталися між собою. Я схретив руки на грудях і підняв високо голову, а вони почали далі від мене відступатись. Якраз прийшов час мені зникнути, але раптом вождь Джордж гукнув:

— Схопіть його!

Троє, чи четверо з них підійшли до мене, але я швидко закрутився, зробивши кілька пасів у повітрі, натякаючи, що й їх можу послати вверх слідом за Тиллі.

І як тобі здається, чи хоч пальцем вони мене зачіпили? Ні за що в світі. Вождь Джордж знову показав на мене, але з них ніхто й з місця не ворухнувся. Тоді він сам хотів був мене взяти, але я повторив свій фокус, і його рука відсахнулась од мене.

— Хай ваші шамани пророблять таке чудо, яке я вам показав сьогодні, — сказав я. — Хай вони викличуть Кіллісну з неба, куди я її послав.