Так, Дик, вона була сивашка, але справжня жінка. Біла, Дик, наскрізь біла. В останню хвилину вона промовила:
— Бережи мою перинку. Томмі, бережи її завжди.
Я обіцяв її волю вчинити. Тоді вона відкрила свої очі, повні муки й страждання.
Я була тобі доброю жінкою, Томмі, а тому хочу, щоб ти мені обіцяв… обіцяв… Слова немов їй застрягли у горлі.
— Я хочу, щоб ти мені обіцяв, коли вдруге одружишся, то бери білу, неодмінно білу, не треба більше сивашок, Томмі, не треба. Я знаю, тепер у Джюно багато білих жінок. Я знаю, білі на тебе пальцем показують: ось чоловік скво; білі жінки відвертають голови і не хтять навіть дивитися на тебе; вони не пускають тебе до помешкання, як инших чоловіків. І через що? А через те, що твоя жінка сивашка. Хіба ж неправда? Не добре це. Тому я й умираю. Обіцяй мені. Поцілуй мене на знак того, що даєш обіцянку.
Я її поцілував, і вона задрімала.
— Це буде добре… добре… — шептала вона.
В кінці, коли виходив з неї вже останній дух, я приклав вухо аж до самих її губ; вона востаннє опам'яталась.
— Згадай, Томмі, згадай про мою перинку.
І потім вона померла. Померла від родів, там, на станції Чількут.
Буря налетіла на шатро і мало не перекинула його. Дик набив люльку. Томмі, заваривши чай, відсунув чайник у бік, на випадок, що повернеться Моллі.
А де ж у той час була дівчина з блискучими очима й кров'ю янкі? Снігом засліплена, вона, падаючи, повзла на руках і колінах, за-
