дихалася од вітру, шукала шатра. Величезний клумак, що був у неї на плечах, все ж таки міцно витримував натиск оскаженілої бурі.
Вона до того зморились, що не могла навіть відв'язати полу, щоб увійти в шатро. Помогли Дик і Томмі. Потім, набравшись духу, напруживши всі свої сили, вона ледве влізла, заточилась і знесилена впала на землю. Томмі живо здійняв клумак з її плечей. Почувсь брязкіт посуду. Дик, наливаючи віскі у шклянку, підморгнув Томмі; той відповів йому: — Плаття, — прешепотів він але Дик докірливо похитав головою.
— Ось що, маленька жіночко, — промовив він, після того, як Моллі, випивши віскі, трошки підкріпилась. — Тут є сухий одяг: передягніться швидко. А ми тимчасом вийдемо та позастромлюємо коли в шатро, щоб трошки підміцнити. Потім ви нас покличете, і ми будем обідати. Скажете ж нам, коли буде готово!
— Можу тепер заприсягтися вам, Дик, що після цього в неї вже нема тієї відваги, що раніш була, — промовив Томмі, коли вони порачкували проти вітру.
— Але ж та відвага її красить, — відповів Дик, нахиляючи голову, бо ціла хвиля наморози несподівано налетіла на них з по-за шатра. — Це ж та сама відвага, що її набиралися й ми з молоком матернім, і що спокон віку жила в народі нашому!
