Усе своє життя Джекоб Кент був над міру скупий. Ця скнарість породила тяжке зневір'я що до людей; розум і вдача зазнали такої зміни, що став він людиною зовсім неприємною; ніхто з ним не хотів мати ніяких справ. Та ще й до того його напали галюцинації; був він упертий в своїх поглядах. Ще з молодих років був ткачем, але золота Клондайкова пропасниця, отруївши йому кров, відірвала його від варстата.
Його хатина стояла на-півдороги між постом Шісдесята Миля і Стюарт-рікою; люди, що звикли йти цією дорогою на Давсон, мали його за грабіжника-барона, що сидить у тверджі й вимагає мита з усіх, хто проходить його поганою дорогою. Але більшість мало культурних мандрівників, що йшли з Стюарт-ріки, не дуже добре знали історію минулих віків, а тому инакше характеризували його, вживаючи здебільшого різних крутих виразів.
Між иншим, хатина та була не його власна, її збудували кілька років тому два рудокопи, що мали там тимчасовий притулок. То були дуже гостинні хлопці; мандрівники так звикли зупинятися там, що заходили на-ніч до цієі хатини і тоді, коли рудокопи вже давно її покинули. Це було дуже зручно, бо-ж не треба було розташовуватись табором, гаяти час, коли була готова хатина. Існував навіть там неписаний закон, що кожний мандрівник, виходячи,
