бив інтерес до самого золота. Через таку невеличку недогоду малиться — гадав він — і сам факт володіння скарбом. І тоді, як то він зірвався на ноги, саме тоді йому раптом спало на думку, як розв'язати проблему. Пильно він глянув в один і другий кінець дороги, упевнився, що нема нікого, а тоді швидко подався до хатини.
Поприбиравши швидко на столі, він поставив туди вагу. На одну шальку поклав кілька металичних гирок, вагою в 15 унцій, а на другу насипав піску. Замінивши гирки на пісок, він уже мав тридцять унцій, зважених до найменшої крихітки. Потім він усе зсипав на одну шальку і зрівноважив її, стільки же піску насипавши на другу. Тепер уже все золото вийшло, і він аж упрів, напружуючись — і ось здригнувся від радости, над міру щасливий. Він витрусив останні пилинки з мішка, і знов одна шалька спустилася до долу. Тоді він знову навів рівновагу, додавши гирок з одного боку і п'ять зерняток з другого. Стояв зачудований, назад відкинувши голову. Мішок уже був порожній, але грузоємність ваги збільшилася до безмежности. Тепер можна виважувати всяку міру золота, навіть скілька фунтів за раз. Жадоба вогнем запалила його душу.
Сонце своїм шляхом прямувало до заходу; проміння його зазирнуло крізь відчинені двері. Блискучі купки, немов золоті груди бронзової Клеопатри, ясно й тепло горіли, відбиваючи лагідне світло вечірнє. Час і просторінь зникли.
— А бий його сила божа. Та в вас тут чимало таки назбиралось? Га?
Джекоб Кент перекрутився на місці, протягши руку до рушниці, що лежала напохваті. Але, побачивши непроханого гостя, він аж від-
