— А бий його лиха година! Та з вас таки добрий шинкар! — промовив Джім Кардеджі, хилячи голову на бік і дивлячись на заклопотаного господаря. — Вам би не слід виїздити до Клондайка. З вас був би добрий шинкар. Мені вже не раз про вас оповідали добрі хлопці, що їхали річкою, але я й у тямку не мав, що з вас такий молодець. Джекоба Кента тягло стрільнути в чужинця з рушниці, але магічна сила рубця на щоці перемагала все. Адже це була справжня жива людина з рубцем на щоці, людина, що обкрадала часто його уві сні. Перед ним було живе втілення людини, що в примарах його мала астральну форму. Скілька разів він зазіхав на його добро. Тепер не було сумніву, що, нарешті, людина з рубцем на щоці з'явилась у тілесному образі, щоб його ограбувати. — Це був жахливий рубець.
Не сила було навіть очей одвести від нього, і не сила притишити калатання свого серця. Хоч як він намагався, а очі все-ж таки утуплялися в той рубець, не инакше, як магнітна голка, що неминуче повертається до полюса.
— Ну, що вам заважає мій рубець? — гукнув Джім Кардеджі, стелячи собі постіль, і його погляд стрівся з напруженим поглядом Кентовим. Краще-б ви роздяглися й лягли спати, погасивши вогонь, як-що мій рубець вас так страшенно турбує. Та скоріше поспішайте, ви чортова швабро, а то я вам покажу!
Кент так хвилювався, що дмухаючи на лямпу, він аж за третім разом устиг погасити її. Потім швидко заліз під ковдру, не знявши навіть мокасинів.
Згодом і матрос на свойому твердому ліжку на долівці захропів. Кент лежав, утупивши в темряву очі й поклавши руку на рушницю.
