Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— Добре. Я знов збираюся їхати в одну з таких подорожей, що, як ти кажеш, зміцнюють мужність. А що, як я запропоную тобі поїхати зо мною?

— Трохи пізненько, мушу сказати. А куди ви їдете?

— Гел та Роберт збираються до Клондайку. Я хочу проводити їх через Протоку до Озер, а тоді вернутися…

Він не докінчив, парубок стрибнув наперед та схопив його за руку.

— Визволителю мій!

— Джон Беллю зараз же зробився обережним. Він не сподівався, що запросини буде прийнято.

— Ти ще обміркуй собі цю справу, — сказав він.

— Коли ви їдете?

— Це буде важка подорож! Ти нам заважатимеш!

— Та ні. Я працюватиму. Я навчився працювати з того часу, як потрапив до Хвилі.

— Кожний мусить узяти з собою запас харчів на цілий рік. Там буде така метушня, що індіяни — носії не упараються з усім. Гел і Роберт переноситимуть своє начиння самі. Отже я їду, щоб допомогти їм. Коли ти поїдеш, то робитимеш те саме.

— Випробуйте мене!

— Ти не зможеш носити кладь, — була відповідь.

— Коли ви їдете?

— Завтра.

— Тільки ви не робіть висновку що це на мене вплинула ваша лекція про витривалість, — сказав Кіт на останку. — Мені хотілося вслизнути якось від цього О'Гари.

— Хто це О'Гара? Японець?

— Ні, він ірландець, погонич невільників і мій найліпший приятель. Видавець Хвилі, власник та великий гнобитель. Все, що він каже, виконується. Він навіть мертвого на ноги поставить.

Цього вечора Кіт написав О'Гарі:

— Це тільки відпуск на кілька тижнів. Вам доведеться спіймати якогось писаку замісць мене. Шкода, товаришу, але моє здоров'я вимагає цього. Коли я повернуся, то мотатимуся вдвічі більше