Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
II.

Кіт Беллю зійшов на берег у Дайї серед божевільної метушні збитого до купи люду, тисячного натовпу з тисячофунтовим вантажем. Цю безмірну силу речей та харчу вивантажували з пароплавів, нагортаючи на березі цілі гори. Звідси все це починало повільно текти в долину Дайї та через Чількут. Переносити все це треба було за двадцять вісім миль і тільки на людських спинах. Індіяни-носії збільшили платню за переноску з восьми центів за фунт до сорока і, не зважаючи на це, вони були переобтяжені роботою. Можна було сподіватися, що не встигнуть перенести всієї клади, як западе зима.

Найслабшим з-поміж слабих на ноги був Кіт. Як і сотні інших, він мав при собі величезного пістоля, що почепив собі на поясі з патронами. В цьому був також винний його дядько, що пам'ятав ще старі дні сваволі в цих місцях. Але Кіт Беллю був романтиком. Його засліпила ця гонитва за золотом, що вабило далеким блискучим маривом, і на житя, що клекотіло навколо нього, він дивився очима артиста і не ставився до його поважно. Як він казав на пароплаві, це ще не був його похорон. Він мав тільки відпуск і хотів «кинути оком» на все, а тоді повернутися.

Облишивши своїх на березі, де вони чекали вантажу, Кіт почвалав угору, де була стара торговельна комора. Він не бундючився та не вихилявся, йдучи, дарма що так робили інші, що теж були озброєні пістолями  Стрункий шість футів на зріст індіян пройшов повз нього, несучи дуже важкий пакунок. Кіт пішов слідом за ним, захоплюючися дебелими литками індіяна і тим, як зграбно і легко він переступав під своїм тягарем. Індіян скинув свій пакунок на терези проти комори, і Кіт прилучився до гурту захоплених шукачів золота, що оточили індіяна. Пакунок важив сто двадцять фунтів Це викликало навколо вигуки здивуваня. Кіт і собі дивувався та міркував, чи зміг би він хоч підняти таку вагу, а не то що йти з нею.

— Ідете, товаришу, — до Озера Ліндерман з цим, — запитав він.

Індіян, надимаючись від гордощів, пробубонів, що так.

— Скільки ви одержете за цей пакунок?

— П'ятдесят долярів.

Тут Кіт припинив розмову. Йому впала в очі молода жінка, що спинилася в дверях. Вона не мала на собі ні куцої спідниці, ні кольорового одягу, як ті жінки, що зійшли з пароплаву, а була одягнена,