як звичайно вдягаються жінки в дорогу. Що його вразило, це доцільність її присутности тут. Почуття, що Бона якось пасує, належить до цього оточення. Над усе, вона ще була молода та гарна. Блискуча краса і ніжний колір її овального обличчя захопили його. І він дивився дуже довго, дивився доти, поки вона не відчула його погляду, і її темні очі з довгими віями глянули на нього з байдужою цікавістю. Від його обличчя вони з виразною веселістю перейшли до величезного пістоля за поясом. Тоді вона знов глянула йому в обличчя, і в її очах промайнула весела зневага. Це дуже вразило його. Вона ж повернулася до чоловіка, що стояв біля неї, і показала на Кіта. Чоловік подивився на нього з такою самою веселою зневагою.
— Чечако, — сказала дівчина.
Чоловік, що скидався на мандрівного робітника у своїх дешевих широких штанях та благенькій вовняній куртці, засміявся, глумливо вишкіривши зуби, і Кіт зніяковів, сам не знаючи чому. Але все ж таки, вона надзвичайно гарна дівчина, подумав він, коли вони обоє пішли. Він звернув увагу на її ходу, і йому здалося, що він пізнав би її по ході і через тисячу років.
— Бачили ви цього чоловіка з дівчиною? — схвильовано спитав Кіта його сусіда: — Ви знаєте, хто він?
Кіт похитав головою.
— Карібу Чарлі. Мені допіру його показали. Йому здорово пощастило на Клондайці. Він здавна в цих краях. Був на Юконі з дванадцять років. Оце допіру з'явився тут.
— Що означає «чечако?», — спитав Кіт.
— Ви — «чечако», я «чечако», була відповідь
— Можливо, я і «чечако». Але ви повинні пояснити мені, що воно значить.
— Мазунчик.
Повертаючись до берега, Кіт на всі лади обмірковував цей вираз. Його схвилювало, що вона, цей ніжний зародок жінки, назвала його мазунчиком.
Ідучи поміж куп поклажі (в його уяві ще зберігся образ індіяна з превеличенним пакунком), Кіт схотів випробувати свою власну силу. Він вибрав мішок з борошном, що, як він знав, важив сто фунтів, став розкарячивши ноги, біля нього нахилився і спробував скинути його собі на плечі. Його перший висновок був, що сто фунтів