Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/101

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

ще від гирла Моно Кріку. Решту сто миль треба було пробігти крижаним лоном Юкона. На самій ділянці черга три було щось їз п'ятдесят наметів і більш за триста собак. Старі віхи, що поставив їх Сайрус Дженсон шістдесят день тому, ще стояли, і кожен вештався туди і сюди, переходячи межі ділянки, бо до перегонів треба було пішки полазити, щоб поставити свої кілки цебто дві центральні віхи і чотири по кутках, а для цього треба було двічі перейти річку, а тоді вже рушати собаками до Давсона.

До того ніхто не смів раніше починати. Лише коли проб'є північ проти п'тниці, ділянка буде одкрита для нових заявок, а поки не проб'є півночі, ніхто не має права ставити свої віхи  Ще були постанови уповноваженого в Давсоні, і капітан Конседайн послав загін кінної поліції, щоб це перевести в життя. Виникли суперечки з-за різниці між часом по сонцю і поліційним, але Конседайн розтлумачив, що мається на увазі час поліційний, згідно з показаннями годинника лейтенанта Полока.

Стежка по Моно тяглася вздовж рівного річища і була менш ніж два фути завширшки; то був яр, а з кожного боку сніг стояв мурами. Всіх турбувало питання, як понад сорок санок і триста собак проїдуть таким вузьким шляхом.

— Овва! — сказав Шорті. — Тут буде така каша, якої ми ще не бачили. Нема, Смоку, іншого шляху, як силоміць пробитися. Навіть якби вся річка була вкрита рівною кригою, то й тоді не було б місця, щоб уряд стало дванадцять запряжок. Я думаю, що всі вони одразу зіб'ються в одну купу. Як хтось стане на нашому шляху, то ви вже мені дозвольте з ним розправитися.

Смок знизнув плечима і засміявся, не цілком погоджуючися на це.

— Ні, ви не втручайтеся! — стривожено скрикнув його товариш. — Щоб б там не скоїлось, ви не повинні втручатися. Ви з потрощеною рукою не зможете гнати собак за сто миль, а таке лихо може з вами трапитися, якщо ви комусь звернете щелепи.

Смок кивнув головою.

— Ваша правда, Шорті. Я не можу важити справою.

— Та ще я вам скажу, — провадив далі Шорті, — що я сам візьмусь поганяти перші десять миль, а ви будете собі сидіти якнайспокійніше. Я певний, що допхаю вас до Юкону. Далі вже буде залежати од вас і собак. Скажіть, що за плян у цього Шредера? Він поставив свою першу запряжку за чверть милі нижче на річ-