Перейти до вмісту

Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

багажем. Вирядивши Кіта разом з індіянами, старий залишився щоб посувати все це наперед. На верхів'ї Чількута Кіт мав піджидати дядька, поволі посуваючи свою кладь, поки той дожене його, а дядько запевняв, що не дуже забариться зі своїми чотирма сотнями фунтів.

V.

Кіт волікся шляхом з своїми індіянами-носіями. Зважаючи на те, що це мав бути довгий перехід просто до верхів'я Чількута, його власний пакунок важив тільки вісімдесят фунтів. Індіяни важко переступали під своєю вагою, але це була хода швидша, за ту, якою він йшов. Він не почував уже свого звичайного остраху, а що до витривалости, то мало не рівняв себе до індіян.

Пройшовши чверть милі, йому захотілося відпочити, але індіяни йшли вперед, і він ішов з ними нарівні. Пройшовши пів милі, він переконався, що неспроможний йти далі, але, зціпивши зуби, тримався свого місця, а доходячи кінця милі, дивувався, що ще живий. Тоді повіяло, як то кажуть, іншим вітром, і друга миля була легша від першої. Після третьої милі він був ледве живий; але напівпритомний від болю й утоми, він усе ж не нарікав. І тоді, коли він відчув, що мусить справді знепритомніти, прийшов одпочинок. Замість того, щоб сидіти в ремнях, як то був звичай у білих носіїв, індіяни скидали їх з плеч і з голови і лежали цілком вигідно та спокійно, розмовляючи й палячи люльки. Минуло сповна пів години, поки вони знов рушили. На диво собі, Кіт почував себе свіжою людиною, і «довгі переходи та довгі відпочинки» зробилися його найновішим гаслом.

Верхів'я Чількута цілком опанувала його уяву, і часто доводилось йому дряпатися і ногами і руками Але коли він досяг верхів'я в люту сніговицю в товаристві своїх індіян, його таємна гордість була в тому, що, йдучи з ними він ні разу не пристав і ні разу не нарікав. Бути таким, як індіяни — ось яке було його, нове палке стремління.

Коли він розплатився з індіянами, і вони собі пішли геть, запала грозова темрява. Він залишився сам на хребті гори, на тисячу футів вище смуги лісів. Мокрий по пояс, голодний та виснажений, він оддав би річний заробіток за вогонь та шклянку кави. Але натомісць він з'їв шестеро холодних оладок і заховався у бганки не зовсім роз-